Я знаю, що люди, як ті вокзали,
Що пам'ятають сум, сльози і сміх
Ті слова, які ще не сказали
Так хотів би я почути їх усі
Знаю я, ми до кінця за свободу
Вірю я, що люди, як тіль їх старі
Світять криси, бурі, незгоди
Хто би що не говорив
Люди, люди, люди, люди
Хто ми є один без одного
Люди, люди,
люди,
люди
Без людей стають без однего
Я тут без любові це заховав
Любиш,
любиш,
любиш,
любиш,
любиш ти І я люблю також
Люди каміння,
вони летять у море Лишають за собою лише
сліди на митні Два кола на поверхні,
скільки таких історій?
Може це ми з тобою?
Я сподіваюся,
що не ми Люди це іскра,
вони летять яскраво Лишають за собою тільки світло в темряві
Хто світить довго,
а хтось згасає рано І темно там,
де вчора ще комета жеврила
Люди це квіти,
лізуть до сонця квіт з багнюку Читай не між жатків,
читай між сторінок
Бо коли люди міцно візмуться за руки То разом квітиці утворюють вінок
Люди дерева,
сплітаються корінням І наодинці вже не виживуть ніяк
Один без одного загине,
хто у тому винен І ми у всьому цьому разом,
бо люди це сім'я
Люди,
люди,
люди,
люди,
хто у моєму один без одного от?
Люди,
люди,
люди,
люди,
без людей з тебе є безодний от
Люди,
люди,
люди,
люди, а без любові це заход
Любиш,
любиш,
любиш,
любиш,
любиш ти,
і я люблю такого
Люди,
люди,
люди,
люди,
хто у моєму один без одного от
Люди, люди,
люди, люди, без людей з тебе є безодний от
Люди, люди,
люди,
люди, а без любові це закод
Любиш,
любиш,
любиш,
любиш,
любиш ти,
і я люблю такого