Сумно мені, сумно мені, мам.
На серці чимось гострим сум малюнки малював,
І десь на язиці крутилися такі тяжкі слова.
Рояться думи бджоли в світлих головах,
Повернеме стече примісінько в кулак.
Так хочеться, щоб все закінчилось не так.
Була ж спочатку зовсім іншою мета,
І скільки маємо пройти ми ще метарств.
А десь там міць та сила на кам'яних могилах
Такі залишаться словами з фото в рапор.
Крила через сорок днів не віриться,
що це можливо.
Чия наступна кров зупиниться в гарячих жилах?
Мріїм про життя попереднє, навіть ще не вмерше.
Хоча цей досвід точно проживаємо не вперше.
Колись у збруї вершник, тепер із дроном легше.
А хтось брехав, брехати буде.
І сьогодні преже.
Історію завжди писали кров'ю.
Не залатаєш рани, бо нема такого крою.
Колись плететься сітка стрічками з імен героїв,
Їм не зв'язати сум.
А біль загоїть.
Я знаю, дні бувають світлі, бувають не дуже.
Ми себе скинемо з терех, бо є до пряжі кужі.
Ти знаєш, плачуть навіть ті, хто завжди байдужі.
Сьогодні ж ми сумуєм, друже.
Сумно мені, сумно.
Як вечір так рано.
Щось на моїм серцю
веселості мало.
Веселостем моя
дитина потіла.
Чи в Дунаї втонула,
чи в Гаї полетіла.
Вітре сповіває,
пилину хитає.